З давніх-давен вишиванка була не лише частиною одягу, а і оберегом. Для українського народу вона має символічне значення, адже обов’язком кожної матері було навчити доньку вишивати, а та в свою чергу, повинна була передавати своє вміння наступниці.
Зазвичай вишивали довгими зимовими вечорами, коли вся робота на полі і в господарстві пороблена.
Слід відзначити, що останні роки мати в своєму гардеробі такий атрибут прагне кожен українець та не тільки, адже наша країна відома своїми красивими роботами далеко за межами кордону, і вони там високо оцінені. Вишиті сорочки ручної роботи вражають своєю красою та несуть лише позитивні емоції.
Кожен куточок країни несе свою неповторну техніку у створенні сорочки. Але кожна з них характеризує історію нашої країни.
З давніх-давен, сорочку відносять до основного елементу одягу, тому слів відзначити її, як найстарший вид. Чоловіча сорочка відрізняється від жіночої насамперед розрізом спереду, або, як називали – пазушкою, яка прикрашена вишивкою, та манжетами. Але жіноча вишиванка більш мальовничіша, більш різнобарвна не лише на кольори, а й на орнаменти. Жіночий одяг відзначався рослинною тематикою в поєднанні яскравих барв. Найкращою вважалась та вишивка – якої ні в кого не було і яка була створена для особливих подій. Вишивати могли на грудях та рукавах.
До вибору візерунку відносились відповідально: на чоловічому вбранні переважали геометричні орнаменти, на жіночому – квіти, птахи, адже створювався своєрідний оберіг. Колір також мав символічне значення: червоний – любов, чорний – горе, смуток, зелений – оновлення і т.д.
З часом, майстерність вишивання вдосконалилась: щось – забули, щось – замінили, або щось внесли нове і доповнили. Але традиція одягати вишиванку на свято залишилась і збереглась, проминувши століття.