Язичництво. Язичницькі вірування наших предків.

Язичницькі вірування наших предків були пантеїстичні. Вони вірили, що ввесь світ, небо, повітря й уся земля заповнені богами та що вся природа жива, повна всякого дива, а в ній усе думає та говорить нарівні з людьми й богами. На чолі світу стояли боги, що всім кермували; за ними тягнувся цілий ряд нижчих божеств та демонів, які старшим богам стояли до послуги; на кінці стояли люди, обдаровані надприродною силою, які могли не лише конкурувати з демонами, але навіть примушували їх виконувати їх волю, коли цього вимагали обставини.

Правда, до нас не дійшли письменні пам’ятки про язичництво з тих давніх часів, що подавали б характеристики богів, демонів та богочоловіків – такою назвою можна було б охрестити людей із надприродною силою – та описували б їх культ, як це є, наприклад, у давніх греків. Але з деяких повідриваних згадок у пізніших літературних пам’ятках, з аналогії до релігійних систем інших індоєвропейських народів та з численних вірувань і обрядів, які дійшли до наших часів з простим народом, можна відтворити доволі повний образ первісного релігійного світогляду та язичницьких вірувань наших предків.

Про вищих богів довідуємося вже з літописів. В договорі Олега з греками згадується, що русини клялися своїми богами Перуном і Волосом. В оповідання про початок панування Володимира Великого згадуються Перун, Хорс, Дажбог, Стрибог, Симаргл, Мокош.

Є письменні вказівки й на те, що наші предки поклонялися силам природи. В «Хождении Богородицы по мукам» говориться: «Они же все богы прозваша, слънце и месяць, земли и воду, звери и гады». А в Густинськім літописі маємо виразний натяк на культ дерев, рік і джерел.

З літописних згадок також бачимо, що богам ставили статуї, як пізніше християнським святим. Як статуї, так і храми будувалися виключно з дерева, чим і пояснюється те, чому вони зовсім зникли і в пізніших літературних пам’ятках зовсім не залишилося їхніх описів. Через загальну неграмотність тих часів не залишилося писемних згадок про давні богослужіння, церемонії і молитви. За той тривалий проміжок часу, що відділяє нас від прийняття християнства, частково позатиралися навіть відмінності між демонічними істотами, що дійшли до нас. Так майже зникла різниця між чортом, домовиком, водяником, болотяником, пасічником, скарбником і т.д.; під впливом християнства все це стало «нечистою силою», яка попросту прирівнювалася до чорта. Це ж можна сказати й про мавок, богинь, русалок… Багато старовинних обрядів і демонологічних постатей християнство не знищувало, а лише замінило їх аналогічними своїми. Так, очевидно, заступив Ілля – Перуна, Юрій або Микола – Велеса, Різдво – сатурналії, Великдень – святкування весни, Зелені свята – русалії, Івана Купала і т.д.

Українська міфологія теж не є цілком оригінальним витвором нашого народу, лише спільним добром усіх слов’ян, хоч поодинокі епізоди та подробиці й є оригінальні. Та й слов’янська міфологія має багато спільного з міфологією інших європейських народів.