Зубцювання мережкою («прутик»). У XIX ст. у вишивці закарпатських українців значного поширення набуло змережування або «мережка». Її використовували у поєднанні з іншими техніками вишивання. Рубцювання «прутиком» використовувалось в оздобленні країв комірів та манжет на жіночих та чоловічих сорочках.
Посередині клаптиків домотканого полотна, що попередньо викроювались для горловини чи манжет, виконували рубцювання мережкою. Після цього полотно перегиналось і одна його частина слугувала внутрішньою (натільною) частиною манжета чи коміра. Іншу, лицьову частину вишивали. Після вишивання манжети чи комірець пришивали до морщення (збірок) сорочки. Виконували рубцювання мережкою таким чином, що на місці майбутнього рубця витягували дві нитки у полотні, а потім вишивали подвійний «прутик», кладучи стібки. Вишивши прутик, полотно по центру перегинали навиворіт. Так утворювались зубчики. Щоб чіткіше проявлялись проміжки між зубчиками, їх справа наліво обшивали ниткою. «Прутиком» змережували чоловічі й жіночі сорочки, скатерті, рушники повсюдно в Закарпатті, але найпоширенішим він був у долинян Тячівщини.
Джерело: Художня вишивка українців Закарпаття XIX – першої половини XX ст.
Автор: Роман Пилип.