З прадавніх часів українські жінки почали використовувати коноплі та льон, а з виготовлених ниток ткали, вишивали та пряли.
Рукодільниці своєю покровителькою та заступницею вважали богиню Мокош. Їй вони поклонялись, вірили в її захист. Вона в уяві людей розкривала казкові світи, дарувала натхнення, надихала на творчу працю.
Кажуть, що український вишитий рушник несе закодоване послання від минулих поколінь. Схеми вишивки на рушниках бувають самі різні. Є геометричні, графічно-чіткі, є і загадково-химерні із нанесенням символічних ритмічних знаків.
Мабуть, ніякий предмет побуту не оспівано так, як рушник. Всі знають слова пісні про рушник Андрія Малишка, слова, якої не залишають байдужим нікого. Власне, сам рушник — і є та сама сердечна дума чи пісня, але заспівана нитками та узорами. В цю пісню кожна майстриня вкладає своє серце та душу.
Здавна у житті родини рушник відігравав дуже важливу роль. Про майстерність господині та достаток у родині судили по кількості та красі вишитих рушників.
Матері, виряджаючи чоловіка та синів у дальню дорогу, давали їм загорнутий у тканину хліб. Згодом жінки почали прикрашати цю тканину вишивкою, і нарекли — рушниками. Кажуть, що походить слово рушник — від “рушати”. Ось так і мандрує український рушник по світах, як частинка материнської душі та рідного краю.
Що ж таке рушник? Рушник це декоративне полотно завширшки 30см—60см та завдовжки 1500см—4000 см, але бувають і довші — до 7 метрів. Зазвичай, рушники вишивають з двох боків. Бувають і такі, що вишиті суцільно від краю до краю. У кожному регіоні надають перевагу кольоровій гамі та схемі візерунку притаманній цьому краю.
Про способи вишивання та візерунки, писати можна дуже багато. Утім, яким би рушник не був — він, насамперед, створює настрій, формує естетичні смаки, є взірцем працьовитості.
Чимало рушників вишивають червоними і чорними нитками. Ці кольори є символами любові та журби. Але червоні кольори у візерунках завжди повинні переважати.
В давнину нитки для вишивання фарбували природними рослинними фарбами. Із-за чого кольори були не дуже яскраві. Проте, нитки пофарбовані у такий спосіб відзначались надзвичайною стійкістю. Так, сірий та чорний кольори отримували фарбуючи нитки у відварі дубової кори, блакитний — отримували у відварі голубої материнки, жовтий — давав сік шавлії та лушпиння цибулі, зелений — отримували з гарбузячого листя та горіхової шкірки, бузковий — давала шовковиця, червоний — люцерна.
Історики стверджують, що майстерність вишивальниць досягла високого рівня вже у III столітті.
Тарас Шевченко був великим пошановувачем української вишивки. Він колекціонував схеми вишивки рушників та сам робив з них замальовки.