Традиційна народна вишивка Закарпаття ХІХ – першої половини ХХ ст.

Вишивка – важлива складова української культури. На початку ХХ ст. сприяла формуванню національної свідомості українців Закарпаття. Традиційна народна вишивка вирізняється локальною варіативністю, різноманіттям функціональних призначень, широким застосуванням у побуті. Вона супроводжувала людину від народження, у різноманітних святково-обрядових дійствах, поховальних обрядах, була найпоширенішим видом декоративно-ужиткового мистецтва. Ніколи не виконувалась тиражовано, мала колективний характер творчості. Традиція вишивання передавалась від матері до доньки, впродовж століть відшліфовуючи та вдосконалюючи свої технічні та мистецькі якості. Художніми засобами у ній відображено складні історичні процеси, що відбувались у житті народу, їх уявлення про всесвіт, красу та художні смаки.

Загально українські та локальні риси сформували самобутній характер вишивки українців Закарпаття. Через природне географічне положення краю у вишивці збереглись вишивальні традиції часів Київської Русі. Зокрема способи крою вбрання, місця їх вишивання, давні техніки та геометрична основа візерунку. Первісно вишивка виникла та розвинулась на вбранні, сформувались її функціональне призначення: практичне, оберегове, естетичне, етнічне і етнографічно-розпізнавальне, соціальне та інші.

Вишивка взаємообумовлена з художньою системою строю, конструкцією одягу, місцем її розміщення на вбранні. За допомогою вишивки скріплювались полотнища і збірки одягу, маскувались та декорувались шви. Всі отвори на сорочці: комір, манжети, пазуху, подолок – оздоблювали вишивкою, що за уявленнями пращурів мало оберігати людину від лихого ока та хвороб. Сама ж тканина вважалась непроникною для злих сил, оскільки виготовлялася предметами (веретена, прялки), на яких вже були нанесені оберегові знаки. Таку ж функцію виконували вишиті орнаментальні мотиви: хрести, вазони, зірки на рукавах та пазусі.

Вишивка на тканинах інтер’єрного призначення розвинулась значно пізніше за одягову, що було обумовлено побутуванням на Закарпатті курного типу житла та традицією декорування скатертин тканими кольоровими смугами. На початку минулого століття вишивка тільки доповнює декоративні ткані смуги грядкових рушників, скатертин. Протягом першої половини ХХ ст. вишивкою, геометризованими мотивами та натуралістичними букетами квітів, що вишивали по периметру чи горизонтальними рядами, оздоблювали серветки та скатертини долиняни та лемки Закарпаття. Вишиті інтер’єрні тканини мали гігієнічне та естетичне призначення, а грядковим рушникам надавались ще й оберегові, обрядові та магічні властивості. Внаслідок міської моди поширились натуралістичні антропоморфні зображення на настінних серветках, що виконувались стебловим швом за контуром малюнку.

Вишивальні техніки характеризуються різновидністю та технічною довершеністю. Серед найпоширеніших лічильні та не лічильні вишивальні техніки: низинка, кучерявий стіб, стебловий шов, рубцювання мережкою, вирізування, гладь пряма і коса, хрестик.

Орнаментика вишивок є ромбово-крапковою, вибудовується з ромбів та різноманітних додаткових орнаментальних мотивів, зигзагоподібних ліній – кривульок. Геометрична основа вишивки є одною з найдавніших, вона трансформувалася у стилізовані рослинні. В 20-30-і роки у вишивку проникають натуралістичні орнаменти, які поширились через популярність техніки вишивки гладдю, перешиванням вишитих квітів із друкованих взірців та фабричних хусток і міських впливів.

Рис. 1. Різновиди мотиву ромба та його формотворчих елементів, що зустрічається у традиційній вишивці українців Закарпаття: 1– вічка; 2-5 – ромбово-крапкові мотиви; 6-9 – ромби з щетинками; 10-11 – ромби із загнутими кінцями «люльки», «піпи»; 12 – ромб з баранячими ріжками. Розробка автора.

Виникнення вишивки вздовж швів полотнищ формувало стрічкові типи композиції традиційної закарпатської вишивки, що розвинулась у трирядні стрічкові на уставках гуцульських сорочок. Комбіновані типи композиції утворювались із горизонтальних та вертикальних стрічкових та розеткових композицій на рукавах сорочок у долинян басейну річок Боржава, Ріка, Теребля. Рослинні натуралістичні букети квітів лемків і бойків Закарпаття компонували у замкнуті композиції з натуральним відображенням кольорів стебел та квітів рослин.

Колорит закарпатської вишивки впродовж ХІХ – середини ХХ ст. розвинувся від однокольорової – «білим по білому», що виконувався різноманітними відтінками льняних, конопляних ниток на білому полотні з додаванням незначних кольорових вкраплень до двоколірної кольорової гами червоно-синьої, а з початку ХХ ст. розвинулась у поліхромні вишивки з домінуванням одного чи декількох кольорів. Колористичні якості творів, велика кількість високохудожніх пам’яток вишивального мистецтва, композиційна виразність, технічна досконалість та локальна варіативність свідчить про високий художній рівень вишивальниць.

В сучасній етнології Закарпаття виділяється в окремий етнографічний регіон. Територіально адміністративні кордони Закарпаття сформовані в січні 1946, не відображають етноспецифіки краю, хоча площа етноісторичного Закарпаття на кінець Першої світової війни складала 21,4 тис. км2. Проте саме в межах закарпатської області, вишивка зберегла свої давньоукраїнські риси.

Виділені на основі локальних та художніх характеристик типи вишивок в основному збігаються з етнічно-етнографічними ареалами Закарпаття. Так тут доволі чітко виділяється етнографічна група українців – долинян, що займають низину, передгір’я та частково високогір’я. Етнографічний район закарпатських гуцулів, бойків та лемків простягаються на високогір’ї Карпат. На Закарпатті проживають такі етноси як румуни, угорці, а в окремих селах та містах, компактно, словаки, німці, євреї та інші.

Вишивка на одязі гуцулів Рахівщини.

У гуцулів Рахівщини повсюдно поширені геометричні орнаментальні мотиви, фризові трирядкові композиції, поширена техніка вишивки низинкою, лічильною гладдю, кушнірським і стебловим стібками та домінують теплі кольори у поліхромній вишивці. Геометричні орнаменти вибудовувались у стрічкові, дво-триряднострічкові композиції з одного чи кількох орнаментальних мотивів.

Протягом першої половини ХХ ст. чистота геометричного орнамен-ту збереглась лише в ясінському і частково богданському вишивальних осередках. У рахівському та зрідка в богданському вишивальних осередках з перших десятиріч ХХ ст. використовувались і геометризовані квітково-рослинні орнаменти. Квітково-рослинні орнаменти реалістичних форм на Рахівщині зустрічались лише в с. Верхнє Водяне і його околицях, де маємо вишивку гладдю за контурами малюнка. Такі композиції орнаментальних мотивів були характерні для вишивки як жіночих, так і чоловічих сорочок. Особливістю гуцульської вишивки є те, що вона виконувалась по уставках, які пришивали до сорочки.

У ХVІІІ ст. колорит місцевої вишивки формували натуральні відтінки конопляних і льняних та вовняних білих, сірих і чорних ниток. Протягом ХІХ ст. місцева вишивка була однобарвною білою, чорною, сірою, червоною, синьою, в другій половині ХІХ ст. – двобарвною червоно-синьою, червоно-чорною, червоно-білою, а з кінця ХІХ – початку ХХ ст. – поліхромною. У місцевій поліхромній вишивці продовжували домінувати червоні, сині, чорні і білі кольори, що поєднувались з теплими кольорами.

У вишивці гуцулів Рахівщини першої половини ХХ ст. чітко окрес-люються чотири вишивальні осередки. Так, у ясінському вишивальному осередку геометричний орнамент компонувався у широкі декоративні смуги, в колориті яких домінували насичені жовто-оранжеві барви. У богданському вишивальному осередку дрібні геометричні та стилізовані квітково-рослинні орнаменти компонувались у широкі смуги, але в їх колориті переважали червоно-малинові, червоно-жовті, червоно-зелені барви. У рахівському вишивальному осередку в композиціях з геомет-ричних орнаментів домінували червоні, чорні і білі барви, а у вишивці стилізованих квітково-рослинних мотивів – зелені, жовті, оранжеві і червоні кольори. У великобичківському вишивальному осередку одяг оздоблювали геометричними, геометризованими та квітково-рослинними орнаментами реалістичних форм. Щільні смуги геометричних орнаментів на уставках вишивали червоними, чорними і білими нитками, а квітково-рослинні орнаменти реалістичних і стилізованих форм – червоними, малиновими, жовтими, зеленими, білими та іншими нитками.

 Рис. 2. Уставка дівочої сорочки. Кінець ХІХ ст., с. Косівська Поляна, нині Рахівський р-н. Домоткане полотно, низинка, стебелевий шов, ромбовокрапкові орнаментальні мотиви «баранячі ріжки», «піпи». Фонди ЗМНАП.

Характерні риси вишивки на вбранні долинян Закарпаття.

В етнографічній групі долинян виділяються марамороський, бор­жав­ський, ужанський та перечинсько-березнянський етнографічні райони. Спільні риси ви­шив­ки долинян усіх чотирьох етнографічних районів проявлялись у вишивці по збір­ках, домінуванні геометричних орнаментів, вишивці чоловічих сорочок пе­ре­важно білими нитками, а жіночих – різнокольорових, техніках вишивки ни­зин­кою, вирізуванням, хрестиком, кучерявим стібом та ін. З кінця ХІХ ст. у вишивці долинян поширились стилізовані квітково-рослинні мо­тиви, а в окремих вишивальних осередках квітково-рослинні орнаменти реа­лістичних форм. Внаслідок цих процесів виразно проявились локальні особливості вишивальних осередків долинян Закарпаття.

Так, у марамороському етнографічному районі чітко окреслюються дві гру­пи вишивальних осередків. Перша – пов’язана з поліхромною вишивкою дов­гих жіночих сорочок («довгань») геометричними ор­на­мент­ами в селах межиріччя річок Теребля-Ріка. Вони компонувались у широкі («заспульниці») чи вузькі орнаментальні смуги. В колориті вишивок домінувала червоно-синя гама, поширеними були рапортні, стрічкові, хрестово-центричні композиції. Друга – пов’язана з поширенням стилізованих квітково-рос­лин­них орнаментів у селах басейну р. Тересва на довгих жіночих сорочках з квадратним ви­різом горловини («волоських»). Їх оздоблювали збірками, ме­реж­кою та вишивкою на плечиках двох-трьох паралельних орнаментальних смуг, хрестика чи вазона на пазусі. У колориті «волоських» сорочок пониззя р. Тересва до­мінували світлі відтінки жовтих, оранжевих, рожевих барв, а у селах верхів’я р. Тересва – червоні, чорні, сині зелені барви. В околицях с. Хижа «волоські» со­рочки збирались у збірки лише на рукавах, а горловина та плечики оз­доблювались широкими смугами геометризованих орнаментів. У місцевій по­лі­хромній вишивці домінували червоно-чорні, червоно-синьо-зелені барви.

 Рис. 3. Вишивка жіночої сорочки. Кінець ХІХ ст., с. Нижні Ворота, нині Воловецький р-н. Домоткане полотно, хрестик, зигзагоподібна лінія – «кривуля». Фонди ЗМНАП.

Рис. 4. Вишите плечико жіночої сорочки. Перша половина ХХ ст., с. Руська Мокра, нині Тячівський  р-н. Домоткане полотно, хрестик, виколювання, стилізовані рослинні мотиви. Фонди ЗМНАП.

Рис. 5. «Заспульниця» рукава дівочої сорочки. Перша половина ХХ ст., нині Хустський  р-н. Домоткане полотно, низинка з напуском ниток на лицьову сторону, стебелевий шов, ромб з вічками, ромб з ріжками. Фонди ЗМНАП.

Рис. 6. Вишитий рукав жіночої сорочки. Перша половина ХХ ст., с. Дулово нині Тячівський р-н. Домоткане полотно, кучерявий шов, вирізування, ромб з ріжками. Приватна колекція Я. Ількова.

Довгі жіночі сорочки боржавського етнографічного району кроєм, орна­мен­тикою, колоритом схожі до «довгань» мараморощини. Вони відрізнялись ли­ше розміщенням, композицією і колоритом вишивки. Рукав оздоблювали смугами вишивки: поперечною – у верхній частині ру­ка­ва, а під нею вишивали візерунок з чотирьох ромбів («хвіст»). Вздовж шва рукава вишивали ланцюжок ромбів («на жабки», «на стовпчики»). Комірець і манжети вишивались і пришивались до горловини і ниж­ньої частини рукавів. Пазуху оздоблювали пришитим витканим червоними нит­ка­ми шматком полотна («краску»). З кінця ХІХ ст. у місцевій вишивці жіночих со­рочок домінувала поліхромність, проте в ній традиційно домінували червоні і си­ні барви.

Рис. 7. Верхня частина вишитого рукава дівочої сорочки. Перша половина ХХ ст., с. Довге нині Іршавський р-н. Домоткане полотно, низинка, виколювання, орнаментальні мотиви: «хрест», «хвіст», «рукав». Приватна колекція.

В ужанському етнографічному районі з середини ХІХ ст. поширені ко­рот­кі жіночі сорочки («опліча»), що збирались у збірки так як і «довгані». Тут ви­ді­ля­ються дві групи вишивальних осередків: ужгородський і мукачівський. В уж­го­родському вишивальному осередку «опліча» практично не оздоблювались ви­шивкою. Лише в с. Невицьке і Камянецька Гута інколи на плечиках ви­ши­ва­ли вузеньку смугу поліхромних квітково-рослинних орнаментів. До­ли­ня­ни тут, під впливом словацьких традицій, оздоблювали спідниці, що виши­ва­лись квітково-рослинним орнаментом гладдю за контуром малюнку.

Традиції народної вишивки на одязі долинян ужанщини збереглись у групі му­качівських вишивальних осередків. Геометричні та стилізовані квітково-рослинні орнаменти тут компонувались у вузенькі орнаментальні смуги. З перших де­сятиріч ХХ ст. їх часто поєднували у вишивці сорочок та скатертин. Протягом другої половини ХІХ ст. у місцевій вишивці комбінували білі барви з червоними, синіми чи світло-оранжевими. У ХХ ст. міс­цева вишивка стала поліхромною. У вишивці геометричними орнаментами до­мінували білі, червоні та сині барви, а у вишивці стилізованих квітково-рос­лин­них мотивів – червоні, бордові, рожеві та блакитні. Ще одна особливість міс­цевої вишивки – майже повна відсутність у ній чорного кольору. Долиняни ужанського ет­нографічного району у 30-х р. ХХ ст. чоловічі сорочки міського крою оз­доб­лю­вали переважно ромбо-хрестовими орнаментами.

У долинян перечинсько-березнянського етнографічного району побутували довгі та короткі («опліча») жіночі сорочки з короткими рукавами та блуз­ки міського крою. Не дивлячись на це та на певні бойківські, словацькі і міські впливи, традиції народної вишивки тут збереглись до середини ХХ ст. Це проявилось в оздоблені жіночих сорочок збірками довкола горловини, па­зу­хи, плечиків і манжет, вишивкою геометричними візерунками. З кін­ця ХІХ – початку ХХ ст. тут набула поширення техніка вишивки хрес­тиком, яким вишивали геометричні і стилізовані квітково-рос­лин­ні мотиви. У колориті вишивки жіночих сорочок до­мі­ну­вали червоні і чорні барви, а з 20-х років ХХ ст. поширилась поліхромна вишивка, що най­ви­раз­ніше проявилась при вишивці гладдю квітково-рослинних орнаментів.

Чоловічий традиційний одяг долинян складався з короткої сорочки з ши­ро­ки­ми рукавами без манжет та широких штанів («гатей»). Такі буденні сорочки не оздоблювались. Святково-обрядові чоловічі сорочки традиційно оздоб­лю­ва­ли вирізуванням, виколюванням, циркою, мережкою та по комірі-стійці, у верх­ній частині рукавів, з обох боків розрізу пазухи та вишивали білими нитками («білим по білому»). Ними вишивали стрічки, зубчики, ромби, квадрати та інші гео­метричні орнаменти. У боржавському і перечинсько-березнянському етно­гра­фічних районах з 30-х років ХХ ст. почали поширюватись сорочки міського крою з стоячим чи відложним комірцем. Вони, за гуцульським взірцем, оз­доб­лю­вались поліхромною вишивкою геометричними чи сти­лі­зо­ва­ни­ми рослинними орнаментами. Такі ж зміни протягом 20-40-х років ХХ ст. відбулись і в оздоб­лені бойківських і лемківських чоловічих сорочок.

Рис. 8. Вишита пазуха жіночої сорочки. Перша половина ХХ ст., с. Тур’я Поляна нині Перечинський р-н. Домоткане полотно, хрестик, стебелевий шов, «кривуля», орнітоморфні орнаментальні мотиви. Екзпозиція МТПЗОШ.

Народна вишивка на одязі бойків Закарпаття. Ви­шивка закарпатської частини Бойківщини характерна зосередженням вишивки на па­зу­сі та верхній частині рукавів коротких жіночих сорочок («опліча»). Давні со­роч­ки вишивались по збірках двома голками зразу: одну грубу нитку про­тя­гу­ва­ли швом, як при тканні, а другу-тонку нитку закручували у сітчастий візе­ру­нок. Хвилясті стібки («кривулі») на збірках були не лише каркасом ви­шивки, а й скріплювали збірки («рями»). Щільні складки на пазусі жіночих со­рочок протягом другої половини ХІХ ст. декорувались лише стібками і гео­мет­ричним орнаментом, що утворювались прямими, скісними і ламаними лініями. Їх пересічення і поєднання утворювали різні геометричні фі­гу­ри: ромби, квадрати, трикутники і т. п. Крім того, у місцевій бойківській ви­шив­ці використовувались розетки («звізди»), напіврозетки і т. ін. Поєднанням зуб­ців, ромбів, квадратів, кривуль, спіралей, меандрів створювались стріч­кові орнаментальні смуги.

Для вишивки бойків усіх вишивальних осередків характерні тех­ніки вишивання низинкою і хрестиком. Лише з перших десятиліть ХХ ст. у них поширилась вишивка гладдю. У ви­шивці закарпатських бойків традиційно поєднувались геометричні та сти­лізо­ва­ні рослинні орнаменти, а з 30-х років ХХ ст. і квітково-рослинні орнаменти реа­ліс­тич­них форм. Останні самостійно використовувались лише у вишивці жіночих хус­ток. Крім того, у вишивці жіночих і чоловічих сорочок бойків зустрічались ант­ро­поморфні та орнітоморфні орнаментальні мотиви та мережка. Традиційно вишивку компонували у вузькі горизонтальні і вертикальні ор­наментальні смуги з великою кількістю дрібних елементів, які були ритмічно ук­ладені. Основні орнаментальні мотиви геометричних вишивок поєднувались з великою кіль­кістю додаткових елементів. Вони ритмічно вибудовувались і використовувались у різноманітних композиціях. Для колориту характерно поєднання червоних синіх та незначне вкраплення білих кольорів.

Вишивка на одязі лемків Закарпаття. Близько 10 сіл вер­хі­в’я правого берега р. Уж науковці відносять до лемківських. Вони знахо­дя­ть­ся у смузі бойківсько-лемківсько долинянського порубіжжя. Тому в їх побуті та на­родній культурі, при домінуванні бойківських традицій, прослідковуються ще й долинянські та словацькі впливи. У лемків, як і в інших етнографічних гру­пах українців Закарпаття, були поширені техніки вишивання ни­зин­кою і хрестиком, а з 20-х років ХХ ст. – ще й гладдю. До початку ХХ ст. у ви­шивці на одязі лемків домінували геометричні і геометризовані рослинні орнаменти, які компонувались у стрічки. Лише з 30-х р. ХХ ст. тут поширився квіт­ково-рослинний орнамент реалістичних форм, які вибудовувались у доцентрово-замкнуті композиції. Колорит вишивки закар­пат­ських лемків першої половини ХІХ ст. однобарвний білий («білим по білому»), з середини ХІХ ст. – однобарвний білий, червоний чи синій, з кінця ХІХ – по­чатку ХХ ст. двобарвний червоно-синій, а з 20-х років ХХ ст. поліхромний.

Рис. 9. Вишита по збірках пазуха жіночої сорочки. 30-40-і роки ХХ ст., с. Вишка нині Великоберезнянський р-н. Домоткане полотно, морщення, поверхниця. Екзпозиція Закарпатського краєзнавчого музею.

Загалом народна вишивка українців Закарпаття ХІХ – першої половини ХХ ст. своїм призначенням, художніми особливостями, збе­реженою давньоукраїнською термінологією нерозривно пов’язана з на­род­ною українською. Зберігаючи дав­ньо­ук­раїнські вишивальні традиції, розвиваючи їх і передаючи набутий досвід вишивального мистецтва, виши­валь­ниці засвідчували високу художню культуру й талант українського народу.

Роман ПИЛИП, 

кандидат мистецтвознавства,

викладач Закарпатського художнього інституту.