До рідкісних технік вишивання українців Закарпаття відносимо гладь за контурами малюнка, колосковий шнур («кушнірський шов», «плетінку») та лічильну гладь.
Гладь за контурами малюнка. Малюнок на тканину наносили олівцем, рідше – легким наколюванням. Контур малюнка обшивали контурним швом, роблячи густий настил у поперечному напрямку до стібків майбутньої гладі. Потім настил покривали в одному напрямку щільними стібками. Великі форми орнаменту в центральній частині заповнювали різними стібками і стягували, що надавало орнаменту більшої ажурності й ніжності. Гладдю вишивали квіти, рослини та їх елементи одним чи кількома кольорами ниток. За допомогою вказаної техніки створювали композиції різних форм та розмірів. Але гладь часто поєднували з іншими вишивальними техніками, зокрема з ланцюжком, стебловим швом та «поза голку». Ними вишивали стебла квітів і гілки дерев, різні декоративні прямі і хвилясті лінії та обводи листочків. Звичайно гладдю вишивали тільки квітково-рослинні мотиви. Нею оздоблювали хустки, фартухи, спідниці, рушники, скатертини і т. п. Гладь у долинян басейну р. Тересви поширюється з кінця XIX – початку XX ст. в результаті українсько-румунських культурно-побутових контактів, а у Воловецькому, Міжгірському, Мукачівському, Ужгородському районах у 30-40-х рр. XX ст. під впливом міської культури, її пропаганди через навчальні заклади і гуртки та в результаті запозичень із словацької та угорської вишивки. Найбільше вона була поширена у долинян, оскільки вони проживають ближче до міських центрів та словацьких, угорських і румунських сіл. Гладь за контурами малюнка побутує у вишивці кептарів гуцулів Рахівщини.
Лічильна гладь почала поширюватись у долинян з кінця XIX ст. Очевидно, вона була занесена з Галичини, де відома під назвою «колодочка». Її вишивали в такий спосіб, що на полотні горизонтально через одну нитку, накриваючи парну кількість ниток, вишивали три паралельні стібки. Другий стовпчик стібків, накриваючи першу кількість ниток, також через одну нитку вишивали від середини першого. Наприкінці XIX – початку XX ст. її інколи поєднували з низинкою. Одним із варіантів лічильної є коса гладь. Нею виконують геометричні узори, найчастіше розети, які інколи обшивають білими нитками.
Колосковий («кушнірський шов», «плетінка») шнур. Виконують колосковий шнур ланцюжковим швом, орнаментальні мотиви якого нагадують колосок. Вишивається шнур нанесенням скісних стібків справа наліво. Спочатку вишивають верхній шнур, повторюючи скісні стібки вправо знизу вверх через три-чотири нитки. Так вишитий стібками шнур має два паралельні ряди орнаменту. Цю техніку вишивання використовують закарпатські гуцули для маскування швів на кептарях, або як самостійний декор. Вишивають петлевою технікою колоски, листочки та стилізовані квіти.
Джерело: Художня вишивка українців Закарпаття XIX – першої половини XX ст.
Автор: Роман Пилип.