Жіночі вишиті сорочки. Українські жіночі вишиванки

У давнину, коли дівчина виростала та набирала здатності до створення нового життя та продовження роду у візерунки на вишиванках вже включали квітки-обереги, з яких висипалося насіння, що готове було прорости. На плечах вишивали пташок і стародавні лінії, що означали шлюб. На рукавах вишивали все, що обігріє, збереже та красою подарує. У різних регіонах склалися свої кольорові гами та орнаменти. Крій сорочок у різних регіонах теж різнився.

Так вишиваючи “баранячі ріжки” на сорочках мріяли про достаток. Калина та квіти символізували дівочу доброту, красу та ніжність. Сланкий барвінок і тепер служить символом немеркнучого та щасливого життя. Різноманітних символів та оберегів було, та й залишається, багато. Вони різняться в залежності від регіону.

Є на жіночих вишиванках і магічні знаки. Це символи Сонця та Води. Хвилька чи згорнутий “вужик” символізує Воду, а вишите коло, віночок або восьмипелюсткова квітка — є  символами життєдайного Сонця. Дві ці природні стихії, завдяки яким утворилось життя на землі, служили також знаками жіночого та чоловічого начала. Сонце-Вода-Земля складені разом утворюють життєдайну трійцю. Вони є знаком сил, без котрих на землі життя неможливе. На плечах жіночої сорочки вишивали ромбічні фігури, що символізували священний магічний Вогонь.

По рукавах жіночої сорочки, зазвичай, “розкидані” зірочки, утворюючи геометричний візерунок. Він символізував уявлення наших предків про структуру Всесвіту: гармонійну, строгу, упорядковану. Зоряне небо, зоряна вишиванка, безмежний Всесвіт і людина у ньому — все існує у ладу, гармонії та порядку.

Мова українських вишиванок завжди була багатою та різноманітною. Вдале поєднання яскравих кольорів, зі смаком дібраний візерунок та віртуозна майстерність вишивальниць дозволяли творити справжні шедеври.

В Україні були найбільш поширені сорочки зі вставками. Вставки поєднували задню та передню частини. Рукава ж викроювали з суцільного полотна прямокутної форми. Пришивали його до основної частини частіше за все “пухликами”, інакше кажучи, збирали в оригінальні складочки, що надавало вишитій сорочці святкового та вишуканого вигляду.

Комірець робили низеньким. Сама сорочка біля комірця теж “призбирувалася”.

Найвишуканішими вважались сорочки, з мережкою і лиштвою, що були вишиті по білому полотну білими нитками. Візерунки зі свої сорочок не можна було давати вишивати іншим, “щоб разом за узором не пішла і доля”.

Мамину сорочку ніколи не вдягала донька, аби не повторити негаразди у маминій долі.

Розпочинали жіночу сорочку шити у жіночі дні. Це були середа, п’ятниця та субот. При цьому місяць мав бути уповні. Шили сорочки, переважним чином, у великий піст. У цей час душа людська очищається в очікуванні воскресіння природи. Тому вважалося, що все те, до чого торкаються жіночі руки в цей час має особливу силу.

В народі з давніх давен дуже прискіпливо ставились до посагу нареченої. Його більшу частину завжди складали вишиті самою дівчиною сорочки, рушники та скатертини. Слід зауважити, що кожну вишиванку несли нарізно, аби люди могли роздивитись кожну. Кількість та досконалість посагу визначали працелюбність дівчини. Кажуть, що було і так, що сорочок,вишитих у дівоцтві, вистачало на все подальше життя.

Весільній сорочці приділялась особлива увага. Згідно звичаю, весільну сорочка жінка мала на собі за все життя лише двічі. Це був день весілля та день похорону.

Залишити відповідь