Вишивання на морщенні («збірках», «збиранках»).

Вишивання на морщенні («збірках», «збиранках»). При використанні цієї техніки відраховують рівномірну кількість ниток полотнища, протягують і стягують його простою ниткою у складку. Цю операцію повторюють стільки, скільки у морщенні складочок хочуть одержати. Складки стягують міцно, щоб вони лягли щільно одна до одної. Щоб досягти цього, повторно між складками, трохи нижче першої нитки, протягують нову нитку і стягують складки. Вздовж різними техніками вишивали орнаментальні мотиви від кривульки до низинки широкою смугою від одного до десяти сантиметрів.

На Закарпатті «збиранка» поширена майже повсюдно: в одних районах вона зустрічається зрідка; в інших є домінуючою у вишивці. Мистецької досконалості у її вишиванні досягни українки Тячівського району. Тут «збиранку» розміщували переважно на грудях, верхній частині рукавів, на комірі та зап’ясті. Закарпатські бойки вишивку по морщенні називали «рамами». У них вона виконувала і практичну функцію – скріплювала утворені складочки. В інших районах до збиранки пришивали шматок полотна – «оборочку». Його розміщували посередині складочок, збоку біля грудей чи на манжетах і називали «фидришами». На сорочках з нижньої течії ріки Тересва нижні кінці рукавів збирались у зап’ястки, які на кінцях мали «фидриші в обмітку». Морщення на кінцях обшивали шовковими нитками. Збиранка для зап’ястків виконувались голкою – «три на іглу», «три пуд іглу». Всі частини сорочки зшивалися вручну, а шви оздоблювались «циркою» та «зубками». Така сорочка була пишно оздоблена збиранням, яке тут називається «морщенням». «Морщення» на сімнадцять «звункових» (зовнішніх) ниток через свою рельєфність відігравало важливу декоративну роль. В оздобленні сорочки в залежності від візерунка та способу виконання «морщення» мало різні назви. Так, в оздобленні сорочки використовувались стягнуте «морщення» («зубки» чи «ущунки») і морщення на сімнадцять «звункових» ниток. Таке морщення виконували на грудях, верхній частині рукавів та на зап’ястках. Зверху по морщенню вишивали «цірочку», «дірочку у кривульку», та «цірочку у рушутку». До стану сорочки на грудях та у верхній частині рукавів пришивали обмітувані шовком воланчики – «чіпки». На грудях посередині, трохи нижче «ошийника», пришивали плетені шнурочки «шлункові косички» («шлунки», «пічунки», «косички») з декоративними китицями на кінцях, які не виконували практичних функцій (ними нічого не зав’язувалось). Нижче «шлункових косичок» вишивали симетричну стилізовану квітку з листочками по боках стебла ” «косичка-пазушка». Під нею вишивали на жіночих сорочках ще «косичку-серце», яка замкнута в коло вінкоподібним орнаментом з квіточкою посередині.

Часто сорочку оздоблювали рослинним вінкоподібним орнаментом, що називався «струпаве вишивання». Його візерунок виконували шовковими нитками, а кожен мотив обшивали ниткою відповідного кольору. У вишивці домінували жовтий, білий, відтінки рожевого, а акцентами виступали сині кольори. «Струпаве вишивання» є різновидом гладі. Воно виконувалось за подібним до гладі принципом. Вишитий рослинний візерунок, як правило, фланкувався по боках з допомогою вишивки білими нитками «карічкою» або «учками», які за своєю формою нагадують око чи півколо.

Джерело: Художня вишивка українців Закарпаття XIX – першої половини XX ст.

Автор: Роман Пилип.

Напишіть відгук