Українська вишиванка або українська вишита сорочка

З давніх давен українці шанобливо ставились до одягу. Особливу шану мала вишита сорочка. Одягати білу вишиту сорочку на свято або у неділю — це було обов’язкове правило, від якого відступати не хотів самий бідний селянин: Народне прислів’я каже: “Хоч латаненька, аби біленька”.

На кожний день сорочки вишивали просто та скромно. Святкова вишита сорочка робилася набагато ретельніше, а весільні сорочки були предметом особливої уваги.

Як би складно не жили в різні віки українці, але натхнення до вишивання у них ніколи не згасало. За допомогою нитки та голки вони творили унікальні зразки прекрасного українського вбрання.

Вишиті сорочка не позичались та не продавались. Чужу вишиту сорочку намагались не одягати, щоб не “перебрати” на себе чужу біду чи хворобу або не віддати разом із своєю сорочкою свого здоров’я та долю. Сорочки вишивали на рукавах, по коміру та по низу. Вважалося, що у такий спосіб людина убезпечує себе від доступу всього лихого та недоброго.

Наші предки вірили, що як вишитий  рушник оберігає кожну хату, так і вишита сорочка оберігає саму людину від недобрих очей, заздрісних думок та поганих людей. Коли заходив хтось до хати, то погляд його мимоволі був спрямований на рушник, на те, яким узором він вишитий, а вже потім на самих господарів. Така саме роль була і у вишитої сорочка. Яскрава вишивка, немовби, применшувала “поганий” погляд чи “зле” око. Саме тому і вишитий рушник і вишита сорочка були оберегами і людини, і оселі. Існувало повір’я, що як що сорочка зроблена і вишита на добро, на хороше життя, то вона буде надійно оберігати людину.

Вдавнину будь-кому сорочки не вишивали і не дарували. Їх робили тільки для особливо близьких та рідних: діточкам, братам, батькам, чи чоловіку. Молода дівчина вишивала сорочку своєму нареченому та майбутній свекрусі. Полотно, з якого шили сорочку, для свекрухи, попередньо пропарювали у солоній воді. Люди казали, щоб “не лити сльози через свекруху”.

Дружина вишивала сорочки для своїх синів та чоловіка. Коли когось чекали з далекої дороги, то щоби людина швидше поверталась, зачинали вишивати нову сорочку.

Залишити відповідь